Скотське мистецтво

Люди напрочуд талановито оскотинюються, але істинна тваринність, притаманна братам нашим меншим, однак залишається недосяжною. Природність – ось у чому важко конкурувати зі світом фауни. І сучасне мистецтво ніяк не може впоратися з цією проблемою. Хоч скільки б художник Кулик покусав людей на відкритті власної виставки – він не здатен вигризти і шматочка м’яса з литок своїх шанувальників або перекусити комусь із них передпліччя; будова щелеп та недостатньо розвинені м’язи заважають сягнути високого мистецького ефекту. Хоч скільки б мух наклеїв на стіну один з представлених в арт-центрі Пінчука митців – йому так і не вдасться перевершити цих надокучливих комах, які протягом кількох місяців можуть змінити колір плафонів у заводській їдальні в цілком природний спосіб. Актори у виставі Жолдака можуть шокувати глядача, влаштовуючи на сцені омовіння лайном, але не буде в цьому видовищі стільки граційної безпосередності, як у натуральному театрі макак за подвійними ґратами, котрі охоче закидують відвідувачів зоопарку своїми фекаліями, від чого публіка одержує неймовірної сили катарсис. Відтак навіть скандальний Кріс Офілі, що намалював іконописний образ слонячим лайном, – лише нікчемний епігон шимпанзе Конго, чиї роботи мають набагато вищу аукціонну вартість, ніж найкращі картини більшості художників світу.