Країні потрібен голий гросмейстер

Футбол і бокс. От і весь спорт, який потрібен вітчизні. А якщо комусь цього мало, то є ще плавання і гімнастика. Популярність кожної з цих дисциплін упродовж багатьох років вимірюється за одним лише критерієм – зірковим мерехтінням. Зірки – це валюта спорту. Нікому не спаде на думку говорити, що інтерес до футболу в Україні зменшився, поки на рекламних носіях з’являтиметься обличчя Андрія Шевченка. Бо Андрій Шевченко, незалежно від географії своїх трансферних польотів, – це і є український футбол. Він – успішний, значить і вітчизняний футбол не пасе задніх. Доки Клочкова – бажаний гість журнальних шпальт і телевізійних програм, доти з плаванням у нас все гаразд. Нічого дивного в такому ставленні до спорту немає. Відколи гроші почали вільно циркулювати у жилах спортивних змагань, а самі атлети вимушені були змиритися зі своїми новими публічними функціями, запозиченими із шоу-бізнесу, спорт дедалі більше уподібнюється до естради. На тому ефемерному рівні сприйняття, який визначається уявленнями про імідж держави у світі, різниці між перемогою Руслани і перемогою Кличка немає. Більше того, мистецька цінність першої з часом виявилась суто спортивною, а спортивні досягнення братів-боксерів нині фонтанують артистизмом, що виплескується далеко за межі рингу.